Clicky

Fat & Furious

Fat & Furious Ми пишемо критичні статті про кіно, серіали й відеоігри. Новинка чи класика - ми й самі не знаємо, про що напишемо завтра. Ласкаво просимо!

Two chubby people, who are trying to make sense of this mad world

Operating as usual

"ПЕРСНІ ВЛАДИ" БАРАХЛО, І ОСЬ ЧОМУЗагалом, це всрато. Причому не загонисто-їбануто всрато, як-ото нетфліксівський Відьма...
09/06/2022

"ПЕРСНІ ВЛАДИ" БАРАХЛО, І ОСЬ ЧОМУ

Загалом, це всрато. Причому не загонисто-їбануто всрато, як-ото нетфліксівський Відьмак, а понуро-нудотно всрато, як-ото р*сняві “Відблиски Етерни”.

Причому я кажу це не як людина, що написала по оповідці Толкіна книгу, якою можна вбити не дуже дорідного орка. А як людина, яка здатна відсторонитись від толкінського минулого і глянути на серіал очима тотального нуба… проте підкованого у справі сторітеллінгу.

Отже, що ми маємо? Ми маємо чарівну білявку Галадріель, яка почула від братика ельфійську мудрість: камінь тоне тому, що дивиться вниз, а корабель пливе тому, що дивиться вгору. Полишимо ельфійські уявлення про гідродинамку на совісті авторів. На цій совісті ще багато чого буде покладено, тому що наша білявка воювала з нечистою силою і втратила на тій війні братика, на тілі якого злий невідомо хто Саурон залишив своє тавро в вигляді зловісного тризуба.

І відтоді Галя на чолі загону ельфійських командос швендяє по засніженій місцевості та шукає інших автографів Саурона. Але находить вона лише сніжного троля, який розкидується на всі боки піздюлями. Галя робить троляці екстермінатус, але її пацани й пацанеси кажуть, що вони відморозили собі сраки і хочуть додому.

А тим часом якісь легіні з рогами здоровенних лосів на спині чимчикують через полонину, у якій ховаються гобіти, тобто шерстоноги. Гобіти ховаються не згірше за снайперів ЗСУ, а виглядають чомусь трохи як кочові роми-котляри минулого століття. Вони їдять слимаків і живуть ідилічним життям.

В тій самій місцевості проживає афро-ельф, який покохав смертну. Напарник по розвідувальній службі пояснює йому, що від смертних самі неприємності, і взагалі упадати за молодухою, яку ти знаєш відтоді, як вона пісяла у пелюхи, і яка помре від старості раніше, ніж ти закінчиш свою регулярну медитацію — то галіма ідея. А тим часом синок тієї смертної залазить в чужий сарай та виколупує там з підполу руківку меча з тризубом Саурона.

Елронд, ельф з чолом бульдозера, намагається писати книгу та іспитує муки творчості. До нього приходит Галя і каже, що в неї ПТСР. Елронд їй дуже співчуває та умовляє емігрувати на захід. Те ж саме каже й король Гіл-Галад. Галя сідає на корабель, але перед самою вже висадкою в Валінорі вирішує, що манала вона це благословенне життя, і хоче помститися за братика. І стрибає через борт, щоб плавом добратися до Середзем’я. Це не жарт, увага, це не жарт! Вона реально скаче через борт і пливе додому через пів-океана.

Тим часом афро-ельф, його кохана, Едронд, Гіл-Галад та цікаві ромале-шерстоноги спостерігають блєдіну, яка летить по небу зовсім як сраний Калібр. Блєдіна гупається неподалік від лісу гобітів, і цікава гобітиня Норі лізе туди подивитись, що воно так бамкнуло. На дні вирви Норі знаходить незнайомого голого мужика. Кінець епізоду.

А, ні, ще одна дрібна деталька: зморшкуватий ельф на ймення Келебрімбор каже королеві Гіл Галаду,, що задумав невеличкий проєкт. Ну так, чисто гаражна забавка.

Окей, якщо тимчасово забути все, що я знаю про лор Середзем’я, виникає одне питання: хто ці всі люди і чому я маю їм співчувати?

Тобто, ця білявка, яка втратила брата і тому готова покласти з десяток своїх людей у сніговій пустелі заради автографа Саурона — чому її позиція має бути мені близька? Чому її вибір — залишатись у Середзем’ї чи плисти у Валінор — має мене торкати? Чому Елронд, який не робить всю серію приблизно ніхуя, і Гіл Галад, який всю серію мудачить, мають мене цікавити? Чому я маю перейматися долею афро-ельфа? Або цікавої гобітки?

І ЧОМУ БЛЯХА В ТИХ ЧУВАКІВ ЛОСЯЧІ РОГИ НА СПИНІ, АААА!

Тобто, сценаристи взагалі не напружилися зробити характери хоч трохи привабливими. Вони відверто не знають, що робити з тими, кого вони вигадали, і просто ганяють їх колами цілу годину, поки нарешті не відбувається ключова подія епізоду: з неба самонайобується таємничий чувак.

Дуже хочеться поставити сценаристам питання, чому чувак не самонаїбнувся в середині епізоду, щоб вже могла нарешті початись дія, але… я навіть не знаю, хто це такі. Хто такі ці Джей Ді Пейн та Патрик Маккей? Якщо їх загуглити, ми побачимо, що це хлопці без жодного власного проєкту за плечима, але в їхніх резюме купа корпоративних франшиз, де вони виступали на підтанцьовках: “Стар Трек”, “Годзіла проти Кінг Конга”, “Круїз у джунглях”...

І після цього туман трохи розсіюється. Амазону на цей проєкт не потрібні були талановиті автори з цікавим власним баченням. Їм потрібні були корпоративні службовці, які добре вміють працювати за вказівками продюсерів. Вони знайшли таких, але ці хлопці, що тренувалися плавати у болоті корпоративного кіна, дещо розгубилися, потрапивши в океан Толкінського лору.

Але це лише півбіди. Біда в тому, що вони ніколи не відповідали ні за жоден сюжет від початку до кінця, тому не знають бази, тіпа “врятувати котика” чи “Показуй, а не розповідай”. Більшість часу це робив хтось за них або разом з ними, вони лише допилювали напильником чужі проєкти.

Коли ти наймаєш корпоративного виконавця, який добре вміє, ну, виконувати, — ти на виході отримуєш банальні дешеві рішення. Тіпа, хочеш показати жінку крутою — нехай вона порубає тролля. Хочеш завдати ельфові траблів — нехай покохається зі смертною. Хочеш змалювати якесь незвичайне людське плем’я — ну, почепи їм роги на спину.

Взагалі-то ті роги на спині є квінтесенцією першого епізоду. В сенсі, ти на них дивишся і думаєш: от нахуя? Чому пацани мають на спині роги? Шоб шо?

І так само можна сказати про будь-який епізод. Чому Саурон залишає свої автографи на каменях у занедбаних замках? Чому Гіл-Галад прибирає з кордонів війська і взагалі так недбало ставиться до перспективи появи Саурона? Чому він хоче виперти Галю у Валінор? Чому афроельф Арондір лазе на розвідку по людських кабаках? Не те щоб розвідка по кабаках була чимось незвичним для людей, але від ельфа якось не чекаєш. Чому корова дає чорний гній замість молока? Чому руківка меча з тризубом Саурона зреагувала на кров якогось пацана-селюка? Чому ельфи, пливучі на кораблі до Валінору, стовбичать у повному доспіху? Вони що, весь час так стовпчиками стояли, кілька діб? ШОБ ШО?

Якщо ж згадати про такого собі Дж. Р. Р. Толкіна, то питання “Шоб Шо” взагалі возводиться в куб. Хто знайомий з каноном, той знає, наприклад, що верховний король Гіл-Галад є племінником Галадріелі (від брата чи кузена — Професор так і не визначився), а Елронд через її чоловіка правнучатим племінником, а по її лінії… знов-таки правнучатим племінником. Тобто вони у порівнянні з нею трохи пацани, і якось дуже незручно бачити, як Гіл-Галад намагається порядкувати тіткою, а Елронд до пратьоті відверто залицяється. Не кажучи вже про те, що після розорення Доріату саме Галадріель з Келеборном очолили те, що залишилося від тамтешнього народу після двох братських різанин, і були так би мовити, князями sui juris. Те, як Галку понерфили до звичної польової командирки, та ще й приправили це похвалою Елронда, тіпа “ось де ти була і ось де ти тепер” викликає дуже масивне ШОБ ШО?

Але навіть не це головне.

У Толкінівському сюжеті саме Галадріель є головним рушієм. Вона переживає екзистенційну кризу, пов’язану з тим, що в смертних землях все, ну, тойво, смертне. Крім ельфів, які приречені пережити кожне своє творіння та кожну свою справу, а також все, що вони люблять, живе та неживе. Якщо вам важко уявити собі такий рівень екзистенційної бентеги, послухайте пісню Масаші Сада “Молитва прикордонника” та уявіть собі, що це відчуває безсмертна істота протягом століть.

Настрадавшися отак, одного дня Галадріель здибалась з Келебрімбором та поскаржилась йому на життя, а він якраз думав, що б такого йому зробити видатного, щоб порівнятися славою з дідусем Феанором, і ідея запала йому в душу: а ну як зробити щось таке, щоб зберігало довкілля від ентропії, якщо не назавжди, то хоча б якомога довше? Пробним каменем цієї ідеї став смарагд Елесар, який згодом дістався Арагорнові, а потім підрулив друзяка Аннатар, який підкинув креативне рішення у вигляді Перснів Сили, і все заверті…

Вважаючи на те, що потім вчинив Саурон, прокачавшися завдяки Персневі, Галадріель є фігурою трагічною: саме через її прагнення зберегти земну красу нетлінною, загинув у муках бідолаха Келебрімбор, пав Нуменор, а ельфійські королівства Середзем’я після Битви Останнього Союзу так і не відновилися, перетворившись на невеличкі анклави серед гір та лісів, а потім ще була довга войнуха з Ангмарцем та іншими Привидами Перснів. Навіть у тому, як здійснилася мрія Галадріель про власне королівство, можна побачити жорстоку іронію долі: адже Галадріель стала хранителькою Лорієна після того, як тамтешній народ був наполовину вибитий у війнах з Сауроном та Ангмаром, а їхні королі загинули. Так, Галадріель, ставши хранителькою цих земель, здійснила свою мрію, створила за допомогою свого персня філіал Валінору у Середзем’ї. (Якщо хто не в курсі, Лоріен — валінорська назва, початково той край називався Ліндоренан). Але вона заплатила за це великою ціною, втративши найдорожче, що в неї було — доньку, яку спершу захопили в полон орки, а потім, після звільнення, вона відплила у Валінор. А наприкінці була й остання жертва — улюблена онука Арвен, яка обрала собі долю смертних. Що означає для ельфів розлуку не лише на все довге життя, а й після смерті. Галадріель в цій історії трагічна постать, яка бореться з фатумом та програє — дякувати, що хоч живою залишилася.

Але екзестинційна трагедія — не те, що можуть підняти та понести двоє хлопів, які набили руку в створенні корпоративних блокбастерів. Тому вони спрощують історію до рівню “гірше за крадіжку”. У другому епізоді жертвою спрощення пав Келебрімбор. У Толкіна він тяготився діяннями діда й татка, дружбанився з гномами та навіть викував ворота Морії? Забудьте. Тепер це робить Елронд, а Келебримбор лише триндить, як йому не вистачає робочих рук. ШОБ ШО?

На Реддіті та інших ресурсах захисники серіалу кажуть, що не треба агритися на повільний розвиток подій та характерів — мовляв, історія дуже розлога і “побудова світу” займатиме час. Але я маю зауважити, що з побудовою світу автори поки що справляються дуже погано. Уявимо собі, що це не серіал за Толкіном, а якесь дженерік фентезі, а героїня не Галадріель, а якась Бамбарабель, і ми не дивилися “Володаря Перснів” та “Гобіта”, і зеленої гадки не маємо про Середзем’я. Що ми дізнаємося про нього з двох епізодів? Ну, що там є якйсь Ліндон, де живуть ельфи, Казад-Дум, де живуть гноми, і якісь “південні землі” (Харліндон? Анорієн? Мінхіріат? Ні, не чули), де живуть люди та котляри-шерстоноги. Все. Ельфи в серіалі не діляться на різні народи — це просто ельфи. Люди теж просто люди. Вони виглядають та вдягаються як середньовічні європейці, бо як же ж іще? Нуменор? Який такий Нуменор?

Давайте порівняємо це з першим епізодом “Гри престолів”, коли все ще не було всрато. В першому ж епізоді нам представляють обидві родини: Старків та Ланістерів, і десь збоку лазить Грейджой, показують Стіну і те, що за нею, потім дія переноситься до Есосу, і нас знайомлять з братом і сестрою Таргарієнами, хитродупим Мопатісом та кхалом Дрого. Хоп! — і ми вже в Королівській гавані, де дізнаємося про смерть лорда Арена. Ми дізнаємося, що родина Таргарієнів втратила трон в ході громадянської війни, а родина Баратеонів його посіла, що Візеріс плекає думки про реванш і тому продає сестру в заміжжя дикунові-дотраку, що Джорах Мормонт влетів у халепу по самісінькі вуха, що Тіріон бабник і карлик, а Джейме — Королевбивця, що Роберт Баратеон ідейний пияк, а його дружина пердолить рідного брата, що Нед Старк — бундючний праведник, який наробив своїй дружині п’ятьох дітей, та ще й ощасливив світ бастардом, що Арья томбой, а Санса мріє вийти за принца. Ми дізнаємося про існування таких інститутів як Нічна Варта, Королівська рада, Десниця короля, кревні вершники, Мейстери, церква Сімох та культ старих богів. Ми бачимо 34 персонажі з іменами та словами та 24 цілковито нові локації.

У порівнянні з цим, “Персні Влади” не показали нам майже нічого. У персонажів, крім Галадріелі, нема минулого. Автори геть не уміють пакувати експозицію в жваві діалоги тіпа “Диви-но, Старк, на цьому самому місці король спалив живцем твого батечка!” — “Це той король, якого ти штрикнув у спину, Ланністер?” Я взагалі не пам’ятаю нічого з діалогів, крім офігезно глибокої думки про корабель та камінь, і не менш глибокої поради “торкнутися темряви”.

І своїм добре призвичаєним оком я дуже-дуже бачу сильну економію на масовці, акторах і локаціях. Костюми здебільшого виглядають як дорогий косплей, інколи — як дешевий косплей. Кораблик, на якому пливе у Валінор Галадріель — якийсь ганебний прогулянковий човен. Ельфи, я так розумію, обходяться без меблів. І хто-небудь скажіть костюмерам, що надягати кольчужну сітку на розпатлане волосся, а зверху пов’язувати тюрбан — то дуже херова ідея, особливо в лютий мороз.

Зважаючи на те, що перед нами найдорожчий серіал десятиліття, я так розумію, що всі гроші вбухали в графоній. Тут нема де правди діти — графоній прекрасний. Але кого сьогодні можна здивувати графонієм? І чи надовго його вистачить, якщо до нього не додати сюжет?

Згадуючи тую ж таки “Гру престолів”, останні сезони, я знову порівнюю поганих сценаристів з поганими шахистами, які в першій половині гри просто без всякого плану намагаються “повбивати” якомога більше ворожих фігур, втрачаючи свої, бо просто не знають, що робити, коли їх аж 16. Але, принаймні, поки в Бенівайсів було хороше літературне підґрунтя, вони старалися будувати на ньому. Пейн та Маккейн вирішили не витрачати часу і всрати толкінівський сюжет одразу. Ну, дякуємо пацанам хоч за те, що не гаяли наш час протягом шести років.

P. S. А ще, народ, я прошу вас підтримати наших рідненьких Беренів та Туринів у їхній відчайдушній боротьбі з орками. Ми з Дмитро Тищенко збираємо гроші на те, щоб їм було тепло цієї осені — тобто, на дуже високотехнологічні та просунені компактні походні грубки.Це не буржуйки, які треба топити всю ніч, та ще й ризикуєш палатку спалити — це реально кльові штуки, які один раз зарядив дровами, і тепло 8 годин. Тож киньте трохи на картку Дмитро Тищенко
5457082277734575, а Еру Ілуватар не залишить вас своєї милістю.

Address

New York, NY

Products

madmundt.livejournal.com
Fat & Furious (vlogs)

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Fat & Furious posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Videos

Category

Товсті і Злі

Привіт! Ми Товсті і Злі, і ми балакаємо про кіно на камеру. Коли ми не балакаємо про кіно, ми або рятуємо світ, або пишемо кіно, серіали або робимо мультики. Ми скажено обожнюємо супергероїв, комікси, Зоряні Війни, та інші нердські речі. Приєднуйтеся до нас, якщо це звучить весело.

Привет! Мы Толстые и Злые, и мы много болтаем про кино. Когда мы не говорим про кино, мы либо спасаем мир, или сами пишем кино, сериалы или делаем мультики. Мы безумно любим супергероев, комиксы, Звездные Войны и все такое нердское. Присоеденяйтесь к нам, если все это вам интересно.

Nearby media companies


Other Media in New York

Show All

Comments

"ПЕРСНІ ВЛАДИ" БАРАХЛО, І ОСЬ ЧОМУ

Загалом, це всрато. Причому не загонисто-їбануто всрато, як-ото нетфліксівський Відьмак, а понуро-нудотно всрато, як-ото р*сняві “Відблиски Етерни”.

Причому я кажу це не як людина, що написала по оповідці Толкіна книгу, якою можна вбити не дуже дорідного орка. А як людина, яка здатна відсторонитись від толкінського минулого і глянути на серіал очима тотального нуба… проте підкованого у справі сторітеллінгу.

Отже, що ми маємо? Ми маємо чарівну білявку Галадріель, яка почула від братика ельфійську мудрість: камінь тоне тому, що дивиться вниз, а корабель пливе тому, що дивиться вгору. Полишимо ельфійські уявлення про гідродинамку на совісті авторів. На цій совісті ще багато чого буде покладено, тому що наша білявка воювала з нечистою силою і втратила на тій війні братика, на тілі якого злий невідомо хто Саурон залишив своє тавро в вигляді зловісного тризуба.

І відтоді Галя на чолі загону ельфійських командос швендяє по засніженій місцевості та шукає інших автографів Саурона. Але находить вона лише сніжного троля, який розкидується на всі боки піздюлями. Галя робить троляці екстермінатус, але її пацани й пацанеси кажуть, що вони відморозили собі сраки і хочуть додому.

А тим часом якісь легіні з рогами здоровенних лосів на спині чимчикують через полонину, у якій ховаються гобіти, тобто шерстоноги. Гобіти ховаються не згірше за снайперів ЗСУ, а виглядають чомусь трохи як кочові роми-котляри минулого століття. Вони їдять слимаків і живуть ідилічним життям.

В тій самій місцевості проживає афро-ельф, який покохав смертну. Напарник по розвідувальній службі пояснює йому, що від смертних самі неприємності, і взагалі упадати за молодухою, яку ти знаєш відтоді, як вона пісяла у пелюхи, і яка помре від старості раніше, ніж ти закінчиш свою регулярну медитацію — то галіма ідея. А тим часом синок тієї смертної залазить в чужий сарай та виколупує там з підполу руківку меча з тризубом Саурона.

Елронд, ельф з чолом бульдозера, намагається писати книгу та іспитує муки творчості. До нього приходит Галя і каже, що в неї ПТСР. Елронд їй дуже співчуває та умовляє емігрувати на захід. Те ж саме каже й король Гіл-Галад. Галя сідає на корабель, але перед самою вже висадкою в Валінорі вирішує, що манала вона це благословенне життя, і хоче помститися за братика. І стрибає через борт, щоб плавом добратися до Середзем’я. Це не жарт, увага, це не жарт! Вона реально скаче через борт і пливе додому через пів-океана.

Тим часом афро-ельф, його кохана, Едронд, Гіл-Галад та цікаві ромале-шерстоноги спостерігають блєдіну, яка летить по небу зовсім як сраний Калібр. Блєдіна гупається неподалік від лісу гобітів, і цікава гобітиня Норі лізе туди подивитись, що воно так бамкнуло. На дні вирви Норі знаходить незнайомого голого мужика. Кінець епізоду.

А, ні, ще одна дрібна деталька: зморшкуватий ельф на ймення Келебрімбор каже королеві Гіл Галаду,, що задумав невеличкий проєкт. Ну так, чисто гаражна забавка.

Окей, якщо тимчасово забути все, що я знаю про лор Середзем’я, виникає одне питання: хто ці всі люди і чому я маю їм співчувати?

Тобто, ця білявка, яка втратила брата і тому готова покласти з десяток своїх людей у сніговій пустелі заради автографа Саурона — чому її позиція має бути мені близька? Чому її вибір — залишатись у Середзем’ї чи плисти у Валінор — має мене торкати? Чому Елронд, який не робить всю серію приблизно ніхуя, і Гіл Галад, який всю серію мудачить, мають мене цікавити? Чому я маю перейматися долею афро-ельфа? Або цікавої гобітки?

І ЧОМУ БЛЯХА В ТИХ ЧУВАКІВ ЛОСЯЧІ РОГИ НА СПИНІ, АААА!

Тобто, сценаристи взагалі не напружилися зробити характери хоч трохи привабливими. Вони відверто не знають, що робити з тими, кого вони вигадали, і просто ганяють їх колами цілу годину, поки нарешті не відбувається ключова подія епізоду: з неба самонайобується таємничий чувак.

Дуже хочеться поставити сценаристам питання, чому чувак не самонаїбнувся в середині епізоду, щоб вже могла нарешті початись дія, але… я навіть не знаю, хто це такі. Хто такі ці Джей Ді Пейн та Патрик Маккей? Якщо їх загуглити, ми побачимо, що це хлопці без жодного власного проєкту за плечима, але в їхніх резюме купа корпоративних франшиз, де вони виступали на підтанцьовках: “Стар Трек”, “Годзіла проти Кінг Конга”, “Круїз у джунглях”...

І після цього туман трохи розсіюється. Амазону на цей проєкт не потрібні були талановиті автори з цікавим власним баченням. Їм потрібні були корпоративні службовці, які добре вміють працювати за вказівками продюсерів. Вони знайшли таких, але ці хлопці, що тренувалися плавати у болоті корпоративного кіна, дещо розгубилися, потрапивши в океан Толкінського лору.

Але це лише півбіди. Біда в тому, що вони ніколи не відповідали ні за жоден сюжет від початку до кінця, тому не знають бази, тіпа “врятувати котика” чи “Показуй, а не розповідай”. Більшість часу це робив хтось за них або разом з ними, вони лише допилювали напильником чужі проєкти.

Коли ти наймаєш корпоративного виконавця, який добре вміє, ну, виконувати, — ти на виході отримуєш банальні дешеві рішення. Тіпа, хочеш показати жінку крутою — нехай вона порубає тролля. Хочеш завдати ельфові траблів — нехай покохається зі смертною. Хочеш змалювати якесь незвичайне людське плем’я — ну, почепи їм роги на спину.

Взагалі-то ті роги на спині є квінтесенцією першого епізоду. В сенсі, ти на них дивишся і думаєш: от нахуя? Чому пацани мають на спині роги? Шоб шо?

І так само можна сказати про будь-який епізод. Чому Саурон залишає свої автографи на каменях у занедбаних замках? Чому Гіл-Галад прибирає з кордонів війська і взагалі так недбало ставиться до перспективи появи Саурона? Чому він хоче виперти Галю у Валінор? Чому афроельф Арондір лазе на розвідку по людських кабаках? Не те щоб розвідка по кабаках була чимось незвичним для людей, але від ельфа якось не чекаєш. Чому корова дає чорний гній замість молока? Чому руківка меча з тризубом Саурона зреагувала на кров якогось пацана-селюка? Чому ельфи, пливучі на кораблі до Валінору, стовбичать у повному доспіху? Вони що, весь час так стовпчиками стояли, кілька діб? ШОБ ШО?

Якщо ж згадати про такого собі Дж. Р. Р. Толкіна, то питання “Шоб Шо” взагалі возводиться в куб. Хто знайомий з каноном, той знає, наприклад, що верховний король Гіл-Галад є племінником Галадріелі (від брата чи кузена — Професор так і не визначився), а Елронд через її чоловіка правнучатим племінником, а по її лінії… знов-таки правнучатим племінником. Тобто вони у порівнянні з нею трохи пацани, і якось дуже незручно бачити, як Гіл-Галад намагається порядкувати тіткою, а Елронд до пратьоті відверто залицяється. Не кажучи вже про те, що після розорення Доріату саме Галадріель з Келеборном очолили те, що залишилося від тамтешнього народу після двох братських різанин, і були так би мовити, князями sui juris. Те, як Галку понерфили до звичної польової командирки, та ще й приправили це похвалою Елронда, тіпа “ось де ти була і ось де ти тепер” викликає дуже масивне ШОБ ШО?

Але навіть не це головне.

У Толкінівському сюжеті саме Галадріель є головним рушієм. Вона переживає екзистенційну кризу, пов’язану з тим, що в смертних землях все, ну, тойво, смертне. Крім ельфів, які приречені пережити кожне своє творіння та кожну свою справу, а також все, що вони люблять, живе та неживе. Якщо вам важко уявити собі такий рівень екзистенційної бентеги, послухайте пісню Масаші Сада “Молитва прикордонника” та уявіть собі, що це відчуває безсмертна істота протягом століть.

Настрадавшися отак, одного дня Галадріель здибалась з Келебрімбором та поскаржилась йому на життя, а він якраз думав, що б такого йому зробити видатного, щоб порівнятися славою з дідусем Феанором, і ідея запала йому в душу: а ну як зробити щось таке, щоб зберігало довкілля від ентропії, якщо не назавжди, то хоча б якомога довше? Пробним каменем цієї ідеї став смарагд Елесар, який згодом дістався Арагорнові, а потім підрулив друзяка Аннатар, який підкинув креативне рішення у вигляді Перснів Сили, і все заверті…

Вважаючи на те, що потім вчинив Саурон, прокачавшися завдяки Персневі, Галадріель є фігурою трагічною: саме через її прагнення зберегти земну красу нетлінною, загинув у муках бідолаха Келебрімбор, пав Нуменор, а ельфійські королівства Середзем’я після Битви Останнього Союзу так і не відновилися, перетворившись на невеличкі анклави серед гір та лісів, а потім ще була довга войнуха з Ангмарцем та іншими Привидами Перснів. Навіть у тому, як здійснилася мрія Галадріель про власне королівство, можна побачити жорстоку іронію долі: адже Галадріель стала хранителькою Лорієна після того, як тамтешній народ був наполовину вибитий у війнах з Сауроном та Ангмаром, а їхні королі загинули. Так, Галадріель, ставши хранителькою цих земель, здійснила свою мрію, створила за допомогою свого персня філіал Валінору у Середзем’ї. (Якщо хто не в курсі, Лоріен — валінорська назва, початково той край називався Ліндоренан). Але вона заплатила за це великою ціною, втративши найдорожче, що в неї було — доньку, яку спершу захопили в полон орки, а потім, після звільнення, вона відплила у Валінор. А наприкінці була й остання жертва — улюблена онука Арвен, яка обрала собі долю смертних. Що означає для ельфів розлуку не лише на все довге життя, а й після смерті. Галадріель в цій історії трагічна постать, яка бореться з фатумом та програє — дякувати, що хоч живою залишилася.

Але екзестинційна трагедія — не те, що можуть підняти та понести двоє хлопів, які набили руку в створенні корпоративних блокбастерів. Тому вони спрощують історію до рівню “гірше за крадіжку”. У другому епізоді жертвою спрощення пав Келебрімбор. У Толкіна він тяготився діяннями діда й татка, дружбанився з гномами та навіть викував ворота Морії? Забудьте. Тепер це робить Елронд, а Келебримбор лише триндить, як йому не вистачає робочих рук. ШОБ ШО?

На Реддіті та інших ресурсах захисники серіалу кажуть, що не треба агритися на повільний розвиток подій та характерів — мовляв, історія дуже розлога і “побудова світу” займатиме час. Але я маю зауважити, що з побудовою світу автори поки що справляються дуже погано. Уявимо собі, що це не серіал за Толкіном, а якесь дженерік фентезі, а героїня не Галадріель, а якась Бамбарабель, і ми не дивилися “Володаря Перснів” та “Гобіта”, і зеленої гадки не маємо про Середзем’я. Що ми дізнаємося про нього з двох епізодів? Ну, що там є якйсь Ліндон, де живуть ельфи, Казад-Дум, де живуть гноми, і якісь “південні землі” (Харліндон? Анорієн? Мінхіріат? Ні, не чули), де живуть люди та котляри-шерстоноги. Все. Ельфи в серіалі не діляться на різні народи — це просто ельфи. Люди теж просто люди. Вони виглядають та вдягаються як середньовічні європейці, бо як же ж іще? Нуменор? Який такий Нуменор?

Давайте порівняємо це з першим епізодом “Гри престолів”, коли все ще не було всрато. В першому ж епізоді нам представляють обидві родини: Старків та Ланістерів, і десь збоку лазить Грейджой, показують Стіну і те, що за нею, потім дія переноситься до Есосу, і нас знайомлять з братом і сестрою Таргарієнами, хитродупим Мопатісом та кхалом Дрого. Хоп! — і ми вже в Королівській гавані, де дізнаємося про смерть лорда Арена. Ми дізнаємося, що родина Таргарієнів втратила трон в ході громадянської війни, а родина Баратеонів його посіла, що Візеріс плекає думки про реванш і тому продає сестру в заміжжя дикунові-дотраку, що Джорах Мормонт влетів у халепу по самісінькі вуха, що Тіріон бабник і карлик, а Джейме — Королевбивця, що Роберт Баратеон ідейний пияк, а його дружина пердолить рідного брата, що Нед Старк — бундючний праведник, який наробив своїй дружині п’ятьох дітей, та ще й ощасливив світ бастардом, що Арья томбой, а Санса мріє вийти за принца. Ми дізнаємося про існування таких інститутів як Нічна Варта, Королівська рада, Десниця короля, кревні вершники, Мейстери, церква Сімох та культ старих богів. Ми бачимо 34 персонажі з іменами та словами та 24 цілковито нові локації.

У порівнянні з цим, “Персні Влади” не показали нам майже нічого. У персонажів, крім Галадріелі, нема минулого. Автори геть не уміють пакувати експозицію в жваві діалоги тіпа “Диви-но, Старк, на цьому самому місці король спалив живцем твого батечка!” — “Це той король, якого ти штрикнув у спину, Ланністер?” Я взагалі не пам’ятаю нічого з діалогів, крім офігезно глибокої думки про корабель та камінь, і не менш глибокої поради “торкнутися темряви”.

І своїм добре призвичаєним оком я дуже-дуже бачу сильну економію на масовці, акторах і локаціях. Костюми здебільшого виглядають як дорогий косплей, інколи — як дешевий косплей. Кораблик, на якому пливе у Валінор Галадріель — якийсь ганебний прогулянковий човен. Ельфи, я так розумію, обходяться без меблів. І хто-небудь скажіть костюмерам, що надягати кольчужну сітку на розпатлане волосся, а зверху пов’язувати тюрбан — то дуже херова ідея, особливо в лютий мороз.

Зважаючи на те, що перед нами найдорожчий серіал десятиліття, я так розумію, що всі гроші вбухали в графоній. Тут нема де правди діти — графоній прекрасний. Але кого сьогодні можна здивувати графонієм? І чи надовго його вистачить, якщо до нього не додати сюжет?

Згадуючи тую ж таки “Гру престолів”, останні сезони, я знову порівнюю поганих сценаристів з поганими шахистами, які в першій половині гри просто без всякого плану намагаються “повбивати” якомога більше ворожих фігур, втрачаючи свої, бо просто не знають, що робити, коли їх аж 16. Але, принаймні, поки в Бенівайсів було хороше літературне підґрунтя, вони старалися будувати на ньому. Пейн та Маккейн вирішили не витрачати часу і всрати толкінівський сюжет одразу. Ну, дякуємо пацанам хоч за те, що не гаяли наш час протягом шести років.

P. S. А ще, народ, я прошу вас підтримати наших рідненьких Беренів та Туринів у їхній відчайдушній боротьбі з орками. Ми з Дмитро Тищенко збираємо гроші на те, щоб їм було тепло цієї осені — тобто, на дуже високотехнологічні та просунені компактні походні грубки.Це не буржуйки, які треба топити всю ніч, та ще й ризикуєш палатку спалити — це реально кльові штуки, які один раз зарядив дровами, і тепло 8 годин. Тож киньте трохи на картку Дмитро Тищенко
5457082277734575, а Еру Ілуватар не залишить вас своєї милістю.
x

Other Media in New York (show all)

Hughes Media Group Jennifer Bett Communications Desh 2 Bidesh দেশ 2 বিদেশ MOGIK Reorg Footage File DigitalRetouch.net Cnxtd Event Media Corp. Screenvision Media Jamaica Passa Passa Awon AKONI yoruba Dévelopage Info Plus Reuters Money Modern Wall Street Rad NFTV