Ukrainian Diaspora of Chicago & Illinois

07/29/2025

28 липня 1899 року народився Іван Фірцак із Закарпаття — український борець, боксер, силач, артист цирку. Окремі силові трюки Івана Фірцака досі ніхто не може повторити.
Фірцак більш відомий українцям як Кротон або Івана Сила з однойменного фільму.

Неймовірно сильний боєць, світова зірка цирку, що у 1928 році був визнаний найсильнішою людиною планети, міг би стати кумиром кількох поколінь українців. Однак у долю визначного чоловіка втрутився НКВС – і на десятки років слава Івана Фірцака була замовченою.

Якою ж була причина немилості радянської влади до Івана Сили?

Справа в тому, що 18-річного сина стронгмена у повоєнні роки засудили за сфабрикованою справою у приналежності до ОУН. Іван Фірцак-молодший, який успадкував батькову міць, отримав 25 років таборів, із яких майже вісім відсидів. В самого ж легендарного атлета НКВС вилучив усі спортивні нагороди та фотографії, а всі його досягнення були штучно знівельовані до рівня аматорства.

Іван Фірцак помер 10 листопада 1970 року, у селі Білки на Закарпатті. Попри намагання, викорінити його особистість з пам`яті українців не вдалося, адже для своїх земляків він був і є справжньою легендою.

Лише кілька вражаючих фактів із біографії Івана Фірцака, які зафіксував письменник та журналіст Антон Копинець з вуст самого силача:

▪️Підлітком Іван пошкодував корову і, впрягшись до плуга, сам зорав поле. Коли телиця пошкодила ногу, хлопець приніс її додому на плечах.

▪️На чемпіонаті з важкої атлетики Чехословаччини підняв вагу 150 кг і здобув золоту медаль. Став першим вантажником в історії чехословацького спорту, що виграв першість республіки. Тоді йому виповнилося 23 роки.

▪️У США Сила виконав рекламний трюк: ліг на землю й легкове авто переїхало йому через горло. Фотокартка цього номера обійшла чимало американських газет. Згодом він увів його до своєї програми під назвою «Людина під колесами машини». У 1927 р. власники компанії «Форд» подарували йому авто.

▪️В Іспанії брав участь у кориді, під час якої вбив бика, вирвавши йому роги.

▪️Виграв бій із японським борцем Токедзо, на 20 кг важчим.

▪️Іван розірвав 10-річний контракт із цирком раніше домовленого терміну й через суд виплатив власниці велику компенсацію – 100 тис. крон і повернувся в рідне село.

Вшанування пам’яті

У будинку в селі Білки, де жив спортсмен, діє музей Фірцака-Кротона, а на Будинку культури встановлено пам'ятний бронзовий барельєф атлета.
26 липня 2009 до 110-річчя від дня народження Івана Фірцака в центрі с. Білки йому відкрили пам'ятник. Монумент виконав скульптор Микола Глеба із суцільної гранітної брили вагою 7,5 т. Позував для пам'ятника Василь Вірастюк.
Вузол Кротона — перила зв'язані у вузол. Це — «вузлик на пам'ять», який буде присвячений силачу Кротону. У 2014 році, він приурочений до виходу однойменного українського фільму про силача. Вузлик Кротона знайдете за адресою: набережна Київська, 12 (неподалік Швейка).
У серпні 2012 на Київській кіностудії імені Олександра Довженка розпочались зйомки фільму «Іван Сила» про Фірцака-Кротона за дитячою повістю «Неймовірні пригоди Івана Сили» Олександра Гавроша. Режисер фільму — Віктор Андрієнко. Головну роль зіграв цирковий атлет Дмитро Халаджі. Бюджет фільму становить16 мільйонів гривень. Фільм «Іван Сила» з'явився у прокаті 19 вересня 2013.
2016 року Закарпатська філія НТКУ «Тиса-1» відзняла документальний фільм «У пошуках Івана Сили» за однойменною книжкою Олександра Гавроша. Режисер та ведучий фільму — Максим Мельник.
Вулиця Івана Фірцака у місті Ужгород.
Вулиця Івана Кротона-Фірцака у Мукачевому.
23 березня 2023 року Київська міська рада перейменувала вулицю Москвіна на вулицю Івана Фірцака.
19 квітня 2023 року у місті Краматорськ вулицю Чкалова перейменували на вулицю Івана Сили.

07/28/2025

Ще раз про мову

07/28/2025

Сандармо́х — лісове урочище в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелія, за 19 км від м. Медвеж'єгорськ, неподалік від м. Повенець, де на площі 10 гектарів у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей. Серед жертв — переважно спецпоселенці і в'язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл. Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям.

Крім ув'язнених - будівельників Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецького табору - в урочищі Сандармох стратили також спецпоселенців і жителів навколишніх сіл. Всього в урочищі були виявлені 236 розстрільних ям. Як і всюди, розстріли проводилися таємно, і перші поховання були виявлені лише в липні 1997 р число страчених в Сандармоху входять і жертви масового розстрілу 1111 в'язнів так званого соловецького етапу. Серед них - видатні майстри культури, державні діячі, священнослужителі з багатьох республік СРСР. 27 жовтня 1937 р етап завантажили на баржі, потім його слід загубився. Багато років існувало припущення, що людей втопили в Білому морі. Однак в 1995 р директор Санкт-Петербурзького центру «Меморіал» Веніамін Іоффе знайшов в архівах управління ФСБ в Архангельську документи, зокрема розстрільні списки. Виконавцем вироків був капітан НКВС Михайло Матвєєв, заступник начальника АХУ УНКВД Ленінградської області. Йому «асистував» помічник коменданта УНКВД Ю. Алафера.

З протоколу допиту обвинуваченого Матвєєва Михайла Родіоновича від 13 березня 1939 р .:
- Ви брали участь в операціях по приведенню вироків у виконання над засудженими до вищої міри покарання?
- Так, в таких операціях я брав участь неодноразово, починаючи з 1918 р, з перервою з 23-го по 27-й рік.
- Чи були ви відряджені в період з 37-го року на операцію з приведення вироків у виконання в НКВД Карельської СРСР?
- У 1937 р приблизно в жовтні або листопаді місяці я від колишнього заступника начальника управління НКВС по Ленінградській області Гаріна отримав розпорядження виїхати на станцію Ведмежа гора в Біломорський Балтійський комбінат, на чолі бригади по приведенню вироків у виконання над засудженими до вищої міри покарання, що було мною виконано протягом приблизно 20-22 днів.
- Хто безпосередньо приводив вироку у виконання, і в чому полягала обов'язок решти членів вашої бригади?
- Безпосередньо приводили вироки у виконання я, Матвєєв Михайло Родіонович і Алафера, помічник коменданта.
- Розкажіть, як наводилися вами вироку у виконання над засудженими.
- Засуджених до вищої міри покарання привозили на машині в призначене для цього місце, тобто в ліс, виривали великі ями і там же, тобто в зазначеній ямі наказували заарештованому лягати вниз обличчям, після чого в упор з револьвера в заарештованого стріляли.
- Чи мали місце випадки побиття заарештованих до приведення вироку у виконання?
- Так, такі випадки дійсно мали місце (120).

На початку «операції» сталася НП. Хтось із «обслуговується контингенту» проніс із собою ніж, і під час перевезення до місця розстрілу укладені перерізали мотузки, напали на конвой і спробували втекти. «Роботу» призупинили на чотири дні і відновили першого листопада, після вдосконалення технології страт. Засуджених «готували» в трьох кімнатах бараку, розташованих анфіладою. У першій кімнаті - «звіряли особу», роздягали і обшукували. У другій - роздягнених зв'язували. У третій - роздягнених і пов'язаних оглушували ударом дерев'яної «калатала» по потилиці. Потім вантажили в машину, людей по сорок, і накривали брезентом. Члени «бригади» сідали зверху. Якщо хтось із лежачих внизу приходив до тями, його «заспокоювали» ударом «калатала». Після прибуття на полігон людей скидали по одному в заготовлену яму, на дні якої стояв Матвєєв. Він особисто стріляв кожному в потилицю. Трупи присипали вапном і засипали. Розстріли проходили напередодні 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, 27 жовтня, 1,2,3 і 4 листопада 1937 г. Усього було розстріляно 1111 осіб: один по ходу справи помер, а четверо були витребувані і етаповані в слідчі в'язниці.
Михайло Родіонович Матвєєв з формулюванням «за успішну боротьбу з контрреволюцією» був нагороджений орденом Червоної Зірки (121). Розстріли пропонувалося проводити в суворій таємниці, проте в якийсь момент відбулася «витік». Члени спецбригади - Бондаренко, Шондиш і Миронов - були викриті в жорстокому поводженні засудженому до смертної кари. Почався судовий розгляд. Матеріали слідства у справі Шондиша і Бондаренко (вони були згодом розстріляні) і дали «меморіальцам» ключ до пошуку місця розстрілу. Серед розстріляних було близько 300 в'язнів з України - цвіт української інтелігенції: історик Матвій Яворський, професор філології, поет-неокласик Микола Зеров, режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, міністр фінансів УРСР Михайло Полоз, письменники Михайло Козоріз, Мирослав Ірчан, Олекса Слісаренко, Валер'ян Поліщук, Павло Пилипович, Григорій Епік, Михайло Яловий, Валер'ян Підмогильний, Марко Вороний ... Серед тих, чия остання адреса - Сандармох, були і знаменитий адвокат росіянин А. Бобрищев-Пушкін (захисник Бейліса й Пурішкевича), творець Гідрометеослужби СРСР датчанин за національністю А. Вангенгейм, московський літературознавець сибіряк Н. Дурново, засновник удмуртської літератури Кузебай Герд, білоруський міністр Ф. Волинець, татарський громадський діяч І. Фірдевс, голова московського циган нського табору Г. Станеско, грузинські князі Н. Ерістов та Я. Андронников, професор історії ВКП (б) єврей Пінхус Глузман, черкеський письменник князь X. Абуков, корейський діяч Тай До, православні єпископи Алексій (Воронезький), Даміан (Курський), Микола (Тамбовський), Петро (Самарський), лідер баптистів СССР В.

07/28/2025

У Луцьку створили мурал на честь трьох полеглих героїв із батальйону «Вовки Да Вінчі».

Стінопис розташований на проспекті Волі. Над ним працювала творча група «Kailas-V» з Харкова.

Троє друзів Родіон Савчук, Володимир Кот та Михайло Сакір загинули, виконуючи бойове завдання 19 липня 2023 року на Харківщині.

«Останні штрихи наносили з автовишки – під уважним, до сліз проникливим поглядом їхніх рідних. Це більше, ніж мистецтво. Це пам’ять, яка тепер у самому серці міста. Зупиніться тут на мить. Подивіться їм в очі. Вони воювали за нас», – написали на сторінці «Kailas-V».

Зі сторінки @Меморіал героїв

07/28/2025

07/28/2025

07/28/2025

28 ЛИПНЯ – ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ ТИХ, ХТО ЗАГИНУВ У ПОЛОНІ

Верховна Рада України ухвалила важливу постанову: 28 липня відтепер буде офіційно відзначатися як День вшанування пам’яті Захисників і Захисниць України, учасників добровольчих формувань, а також цивільних осіб, які були страчені, закатовані або загинули в полоні.

Ми пам’ятаємо, що саме в ніч із 28 на 29 липня 2022 року сталася одна з найтрагічніших подій цієї війни – обстріл колонії в Оленівці, де росія утримувала українських військовополонених, зокрема оборонців «Азовсталі». Тоді росіяни стратили щонайменше 53 українських полонених воїнів, ще понад 130 були поранені. Страти проводились і в інших місцях. Не лише військових, а й цивільних. Згадаю і закатовану Вікторію Рощину…

Я щодня в думках з тими, хто пройшов крізь полон, із тими, кого вже немає поруч. Згадую побратимів, які загинули, як в Оленівці, так і в інших місцях позбавлення волі на тимчасового окупованих територіях і в росії.

Як голова Українського інституту національної пам’яті, я працюю над тим, щоб історія кожного була збережена, а пам’ять про цих людей – гідно вшанована. Важливо, що б ці трагічні сторінки нашої новітньої історії стали частиною державної політики памʼяті. Ми вже сьогодні думаємо, як інтегрувати ці події в загальну систему меморіалізації. Це не лише про історію – це про справедливість і гідність.
Alfyorov

07/28/2025

Courage of a Nation is now on view at the Ukrainian National Museum — and if you haven’t seen this striking exhibit yet, there’s still plenty of time.

Featuring powerful frontline photography by philanthropist Howard G. Buffett this first-of-its-kind U.S. exhibition captures the raw reality of war and the unshakable spirit of Ukraine. The exhibit has been curated by two-time Pulitzer Prize winner Muhammed Muheisen.

📅 On view through September 7, 2025
📍 Ukrainian National Museum, Chicago
2249 W. Superior St. Chicago, IL

Don't miss this rare and moving experience.

07/28/2025

Верховна Рада України пішла на чотири тижні на канікули, які триватимуть до другої половини серпня.

Депутати завершили свою роботу одразу після ухвалення резонансного законопроєкту №12414, який значно обмежує незалежність антикорупційних органів - НАБУ та САП. Це при тому, що після початку російського вторгнення умови роботи Верховної Ради України під час воєнного стану було змінено, і народні депутати тоді начебто відмовились від відпусток до кінця війни.

До закінчення війни - ніяких відпусток

У перші дні повномасштабної війни Верховна Рада ухвалила рішення працювати в режимі одного пленарного засідання, тобто жодних канікул, жодних відпусток у народних депутатів немає. Але!

«Норми Конституції вимагають закривати і відкривати чергову сесію - першого вівторка вересня і першого вівторка лютого, ми це робимо. А відпусток, перерв, канікул у роботі Верховної Ради не передбачається до завершення дії правового режиму воєнного стану», - пояснив народний депутат, а тоді ще й представник президента у Верховній Раді Федір Веніславський.

А в січні 2023 року РНБО заборонила виїзд держслужбовців, правоохоронців і народних депутатів за кордон після скандалу з відпочинком заступника генпрокурора Олексія Симоненка, який на Новий рік їздив з родиною у десятиденну відпустку до Іспанії. Тоді президент Володимир Зеленський заявляв, що ті, хто «хочуть відпочивати зараз - відпочиватимуть поза державною службою», і запевняв, що «за кордон їздити на відпочинок чи з іншою недержавною метою чиновникам більше не вдасться». Тож чиновникам і депутатам усіх рівнів заборонили залишати Україну. Таке розпорядження надіслали прикордонникам, а рішення про виїзд ухвалюються індивідуально в Офісі президента.

пересічні українці досить скептично ставляться до депутатської роботи «Аж дух захоплює від їхньої самовідданості та неймовірної працездатності! Звісно, це зовсім не канікули, коли народні обранці час від часу з'являються на фотках із мальовничих курортів, чи не так? Наприклад, обговорення законопроєктів у затишних кафе Парижа або на пляжах Мальдівів. Тож, якщо ви думали, що Верховна Рада України пішла на канікули, то це, звісно ж, неправда. Вони працюють у режимі єдиного засідання, і всі ці "відпочинки" за кордоном - це просто частина їхньої "безперервної" роботи», - іронізують українці в соцмережах.

Для такого сарказму є певні підстави. З початку війни той чи інший депутат «засвітився» на мальовничих курортах Європи. Журналісти тоді охрестили таких депутатів та чиновників «батальйоном Монако». Наприклад, у середині липня 2023 року народний депутат від «Слуг народу» Юрій Арістов разом з родиною відпочивав у дорогому готелі на островах в Індійському океані. Арістов зупинився у п'ятизірковому готелі Waldorf Astoria Maldives, який знаходиться на приватному острові Ітхаафуші. Вартість проживання там варіюється від 100 000 до 323 000 грн за одну ніч на двох.

Одне запитання: а коли дозволять відпустки військовим, які воюють на передовій?

07/28/2025

07/28/2025

Усе почалося з крихітного села Петрівці на Полтавщині, де 27 липня 1892 року народився Володимир Кабачок, що згодом стане одним із найвизначніших бандуристів України. Батька свого він не знав, ріс із матір’ю Євфросинією, і спочатку виховувався у родині тітки. Та вже у чотири роки його полонив звук бандури — і це захоплення лишилось із ним на все життя.

У шість Володю помітив місцевий батюшка — голос у хлопця був поставлений, альтовий. Уже через рік він співав у Полтавському архієрейському хорі, отримував освіту, харчування, догляд — усе на державному утриманні. Далі було міське училище, потім — музичне училище, де Кабачок вивчав тромбон, ударні інструменти, а паралельно грав у симфонічному оркестрі. У 1913-му вступив до Московської консерваторії на контрабас і вокал, слухав лекції, грав у хорі, захоплювався театром.

У 1920-х він починає вивчати техніку гри, і вже у 1925 році створив у себе вдома першу аматорську капелу бандуристів. Це був початок великої справи — капела стала основою для Всеукраїнської державної капели бандуристів, що вплинула на розвиток музики далеко за межами країни, навіть у Канаді.

Кабачок не просто навчав, а й удосконалював сам інструмент. Разом із майстром Паліївцем ідею конструкції він розробив сам: перестроювачі, модератори, нова система — усе це робило бандуру сучасною. Та 1934 року його заарештували. Після звільнення він працював у Ленінграді, зібрав там хор і капелу, привіз для неї 12 бандур із Полтавщини. Та через три роки — новий арешт, цього разу на 10 років.

Від Колими до Ташкента, де Кабачок навіть виступав у філармонії, — і знову повернення до Києва в 1945-му. Він викладав у музичному училищі ім. Глієра, керував оркестром хору Верьовки, і почав формувати перші ансамблі з бандуристами. Спершу — чоловічі, а згодом і жіночі, що стало революцією в українській музиці: бандура перестала бути «суто чоловічою». Тріо бандуристок — Ніна Павленко, Валентина Третьякова та Тамара Поліщук — завоювало світ: у 1955 році — золото у Варшаві, а потім — гастролі по всьому світу.

Учнів у Кабачка було багато — понад пів сотні. Серед них — зірки бандурного мистецтва: Сергій Баштан, Ніна Писаренко, Серафима Баштан. Його підручники стали основою для нових поколінь. А бандура, на якій він грав, — інструмент з 1930 року з різьбленням і хроматичним звукорядом — тепер зберігається в музеї Києво-Печерської лаври.

Це була не просто музика. Це була справа всього життя. Справа, яка пережила репресії, табори, війни. І залишилася у кожному акорді української душі.