06/18/2026
В ДОМОВИНІ З ПОЛОНУ...
- Безвісти зник...
Дзвінок, як ніж у спину.
Командир сказав чекати.
Пропав - ще не загинув.
Мертвим не бачили... Буду шукати...
ДНК здала - так треба.
Час зупинився...
Телефон німий.
Молилась Богу і дивилась в небо.
- Дай знати, що мій син живий.
Господь почув...
Документ тримала у долоні.
Душа кричала:
- Живий Тарас!
Він зараз у ворожому полоні.
Як буде обмін, повідомлять нас..
Сіла йому сорочку вишивати.
Зима минула... Весна
і знову осінь.
Мама не втомилася чекати... Тільки звістки жодної досі...
Номер чужий... Дзвінок... Зраділа...
Нарешті довгожданний час.
- Приїдьте опізнати тіло.
Ваш син Гоцул Тарас?!
Вона не їхала - летіла.
Збирало у дорогу все село.
Їй показали сина тіло.
На нім живого місця не було.
- Запалення легень! - їй так сказали.
Не дозволили відкрити домовини.
- Не правда! - у сльозах кричала.
Пальців немає, скрізь синці в дитини...
- Рана на потилиці і кров...
Її не чули і мовчали.
" В росії, від запалення помер"
У довідці так написали...
Поховала єдиного сина.
Двадцять три роки мав.
Пам'ятник поставити хотіла.
Копійки їй ніхто не дав.
- Помер.. А треба, щоб
" загинув". Не вказано, що катували...
Кати життя забрали в сина, а бюрократи матір добивали.
Вона більше нікуди не ходила.
Чорну хустину одягла і працювала...
Пам'ятник Тарасові хотіла, по копійці на ньому на нього складала...
Номер незнайомий подзвонив.
Телефон тремтів долоні.
Хлопчина говорив, що він з Тарасом був в полоні.
Там, українською синочок розмовляв. Не став перед катами на коліна.
Слова останні які він сказав:
- Я помираю, щоб не вмерла Україна...
Пам'ятник на горбку стоїть
Найкращий поставила сину.
В могилі патріот лежить, який життя віддав за Україну.
Автор Соломія Українка
